Вітаємо переможців обласного етапу Всеукраїнського літературного конкурсу на протипожежну та техногенну тематику “ЩОБ НЕ ТРАПИЛОСЬ БІДИ — ОБЕРЕЖНИМ БУДЬ ЗАВЖДИ!”
Маємо позитивну інформацію, яка кожного з нас змусить пишатися юними талантами Луганського краю! Суддівська колегія вже обрала переможців обласного етапу Всеукраїнського літературного конкурсу на протипожежну та техногенну тематику “ЩОБ НЕ ТРАПИЛОСЬ БІДИ — ОБЕРЕЖНИМ БУДЬ ЗАВЖДИ!”. Саме ці дітки представлять Луганщину у фіналі конкурсу. Тримаємо кулачки за наших зірочок! А ось і переможці:
- перша вікова категорія (від 6 до 10 років) номінація “Художній твір” - Кирило РАДЬКОВ, 10 років, Троїцький район; номінація “Поетичний твір” - Тетяна КУРЯЧА, 7 років, Біловодський район;
- друга вікова категорія (від 11 до 14 років) номінація “Художній твір” - Богдана ФРОЛІКОВА, 14 років, Сватівський район; номінація “Поетичний твір” - Валентин ГРИБІНЮК, 11 років, Троїцький район;
- третя вікова категорія (від 15 до 18 років) номінація “Художній твір” - Поліна БЕЛІКОВА, 15 років, м. Лисичанськ; номінація “Поетичний твір” - Катерина ПЕРЕПЕЛИЦЯ, 17 років, м. Лисичанськ.
Ми дякуємо педагогам і батькам за виховання таких юних, але вже дуже відповідальних і свідомих громадян! Юні зірочки, бажаємо Вам подальших яскравих перемог! Ми обов’язково опублікуємо результати фіналу! Слідкуйте за новинами. На жаль, лише троє переможців надіслали нам своє фото! Дивіться, ось вони — ГОРДІСТЬ ЛУГАНЩИНИ!
Ось, дивіться, творчі роботи переможців.
"Чарівна квітка, яка принесла біду" Кирило Радьков
В одному лісі жили лисенята та їх батьки. Звали їх Рижик, Вертунчик, Ласочка, Вуглик та Пушистик. Одного разу надвечір лисенята приготувалися до вечері і тихенько сиділи біля хати. Мама з татом чомусь довго не поверталися з полювання. Діти терпляче чекали. Рижик і Вертунчик про щось домовлялися біля великого дуба і показували вдалечінь лапками. До них приєднались й інші діти, бо всім стало дуже цікаво, за чим спостерігали їхні братики. Вони вмить вискочили на галявину і вловили неприємний запах диму. Такий запах вказував на небезпеку. Але цікавість виявилася сильнішою. Тому Рижик і Вертунчик побігли швидко, а за ними Ласочка, Вуглик та Пушистик.
Діти швиденько добігли до того місця , де догоряло вогнище. Це, можливо, хлопчики залишили його тут і забули загасити. Лисенята вже хотіли повертатися, як раптом Вуглик захоплено скрикнув: «Дивіться! Дивіться! Чарівна квітка!»Діти оглянулися і побачили таке, чого в житті ніколи ще не бачили! Серед попелу враз розцвіла диво-квітка такого незвичайно гарного кольору, що не можна було відірвати погляду! Вона то полум’яніла червоним, то затухала і ставала темною, то рожевіла й іскрилася, то жевріла оранжевим, то займалась яскравим, неймовірно гарним кольором, що ні в казці сказати, ні пером описати.
Діти подумали, що це, мабуть, перо Жар-птиці, і вирішили взяти його додому. Ласочка заперечувала, але її ніхто не став слухати, бо таке гарне, а вона начебто не помічає цієї краси. Всі засперечалися, тому що не могли вирішити: це перо казкової Жар-птиці чи квітка вогню? Найсміливіший Вертунчик дотягнувся до цього дива, взяв його у лапки. Паличка, на якій полум’яніла квітка, була ще теплою, навіть трохи пекла, але Вертунчик не зізнався. Він сміливо тримав її у лапках і запропонував віднести додому. Ото зрадіють мама з татом, коли побачать у хаті таке диво, яке горить і переливається! Від цієї квітки не лише світліше стане в їхній хатці, а й тепло!Вертунчик вискочив на галявину і поніс свою знахідку, а за ним побігли всі. Тільки Ласочка чомусь передчувала біду, але її ніхто не слухав, бо всі захоплено дивилися на чарівну квітку . Всі гадали, що це не перо Жар-птиці, а чарівна квітка, яка не може причинити ніякої біди: вона така гарна, тепла, лагідна.
Нарешті всі прибігли до хатки. Вертунчик приладнав квітку в хаті. Від неї стало світліше. Рижик приніс до хати кусочок гнилої липи, що світилася зеленкуватим кольором. Але цей вогник не давав тепла. Діти зібралися разом і зачаровано дивились на квітку вогню. Навіть Ласочка не могла відвести погляду і забула, про що шепотіло її маленьке сердечко. Вона також була у захопленні від цього.
Раптом квітка немов чогось злякалася, затремтіла ... І в ту саму мить спалахнула так яскраво, що своїм сяйвом осліпила дітей. Злякавшись, вони відсахнулись. А квітка випустила довгий язик і лизнула ковдру. Ковдра засвітилась, а квітка продовжувала лизати всі речі, що знаходилися поблизу. Вони спочатку світилися, вітаючи квітку, а потім почали горіти. Хатка відразу наповнилася їдким димом, перелякані діти вискочили. Лише Вертунчик залишився сам у домі. Він так налякався, що заліз під ліжко. Лише тепер зрозумів малий пустун, що він наробив. Дим виїдав очі, душив у горлі, Вертунчик утратив орієнтир у просторі, тепер він не пам’ятав, як забився у далекий куточок і втратив свідомість. Останнє відчув, що дуже болить лапка...
У цей час повернулися додому мама з татом, вони серцем відчули біду. Та що вони могли вдіяти проти вогню?
Випадково проходив лісник і побачив, що з лисячої хатки йде дим. Він підійшов, вилив воду з фляги, розвіяв руками дим і просунув руку в нірку: чи нема там, бува, нікого. Він вийняв непритомного Вертунчика, поклав його на траву під дубом і подумав, що то хлопчики, мабуть, запалили вогонь у лисячій хатці. І ось яке лихо трапилося... Йому й на гадку не спало, що це могли зробити самі лисенята. Лісник сумно похитав головою, подивився на лисенятко, а воно заворушилося. Він узяв Вертунчика, змазав йому лапку та й поклав на дерево, щоб на землі його ніхто не розтоптав. Сам пішов додому, подумки сварячи пустунів.
А тим часом лисяча сім’я гірко плакала над скаліченим Вертунчиком. А ще над тим, що залишилося від їхньої затишної хатки. Ще й до всього наближалася гроза. Що їм робити? Вдарив перший грім, заіскрилася блискавка, розтинаючи небо навпіл. Лисенята затремтіли від страху і від холоду, а скалічений Вертунчик важко стогнав. Мама пригортала бідну дитину і перший раз у житті не знала, що робити.
Десь далеко загриміло, потім все ближче й ближче. Колись вони не боялися грози, бо жили в затишній норці, а тепер вона їх дуже лякала. Та раптом блискавка вдарила з такою силою, що всіх оглушила і осліпила. Вона розітнула чорне небо і впилася в старе високе дерево, яке, мов підкошене, впало зі страшним гуркотом. Лисенятам здавалося, що розірвались їхні сердечка. А в повітрі потягло димом. Звірята не знали, куди подітися від страху і щохвилини чекали найгіршого. Та раптом пішов такий дощ, що страшний вогонь, який почав, було, поширюватися, зник, ніби його випила гроза. Дощ згодом припинявся, а грім гуркотів десь далеко, та від цього легше не ставало. Страх не давав жити. Нарешті впали останні краплі дощу, хмари посунули кудись на захід, а на сході почало розвиднятися.
Лисенята зібралися докупи і тремтіли від страху та холоду. Не лише лисички потерпіли від грози, багато було зруйнованих гнізд, хатинок, та й звірят чимало загинуло... Що поробиш... Із сусіднього лісу прибігли родичі лисенят та допомогли зробити нове житло.Воно було зовсім не таке, як стара хатка. Тут не було нічого: ні килимів, ні ковдр, ні ліжечок, ні комірок. Та що поробиш? Часу назад не повернеш. Не повернеш втраченого майна, а ще гірше, що не повернеш здоров’я братикові...
Та життя продовжувалося. Вертунчик підлікувався травами, які йому носили з усього лісу, хоч лапка ще боліла і тепер він не міг похвалитись, що бігає та стрибає краще за всіх. Він дуже хвилювався за те, що сталось. І всім переповідав цю страшну історію, щоб з іншими дітьми того не сталося. Всі підростали, часом й забували той страх, та коли чули здалеку запах диму, втікали далеко-далеко від нього, бо знали, яке лихо несе з собою чарівна квітка вогню. Ласочка постійно нагадує своїм братикам: « Пам’ятайте, що бавитися з вогнем - небезпечно для вашого життя!»
"Трохи я хотів пограти" Валентин Грибінюк
Трохи я хотів пограти:
Сірники в траву жбурляти.
Запаливши, кидав їх,
Мій лунав веселий сміх.
Це побачив тато мій,
«Що ж ти робиш? Припини!»
Я не відчував вини.
«Сірники тобі не жарти,
Гратись із вогнем не варто!
Розгорни скоріш травичку:
І побачиш невеличку
Комах і мурах родину,
Ледь не знищив їх, дитино!
У траві іще жучки,
Ящірки і черв’ячки.
Вони також хочуть жити.
Сонечку, дощу радіти!
Навесні і восени
Вигін, очерет у вогні:
Дехто спалює старник.
Зовсім думати не звик!
Перепілки, зайченята,
Їжачки і мишенята
Не встигають утекти,
Врятуватись від біди.
Ти з вогнем краще не грайся,
Співчуттю, добру навчайся!»
Стало соромно мені,
Щоки, наче у вогні!
І відтоді я стараюсь,
Із вогнем ніде не граюсь!
"Добрий Спалах" Поліна Белікова
Зима синьою фарбою малювала вечірній пейзаж, у білому вальсі кружляли метелики-сніжинки. Кіра сиділа у своїй кімнаті та мрійливо роздивлялася морозні візерунки на вікні. У цьому році зимова красуня запізнилася, але в лютому вирішила , мабуть, витрусити зі своїх хутряних кишень одразу весь сніг.
На столі лежав аркуш паперу, з якого на дівчинку дивився завершений нею проєкт з протипожежної безпеки для відкритого уроку. Кіра підперла голову руками і замислилася, дивлячись на свою роботу.
…Аж раптом щось гаряче торкнулося її щоки. Дівчина повернулася і побачила посеред кімнати велику вогняну пташку з надзвичайно красивим
пір’ям. Кожна пір’їна була вогником, що переливався різними кольорами – від сонячно-жовтого до яскраво-рожевого. Очі у пташки були медового кольору, обрамлені довгими віями. А на голові виблискувала діадема у вигляді золотої квітки.
Вся кімната наповнилася сяйвом. Кіра не повірила своїм очам,примружилася, заплющила очі і знову відкрила. Але незвичайна істота нікуди не зникла. У погляді пташки читалася тривога, змішана з відчаєм. Вона відкрила свого золотавого дзьоба і заговорила до здивованої дівчини дзвінким жіночим голосом:
Вітаю тебе, наша маленька рятівнице. Ти маєш летіти зі мною і врятувати Королівство Доброго Спалаха.
Що? – від здивування Кіра на мить розгубилася.
Немає часу, - рішуче мовила пташка. – Будь ласка,дай свою руку!
Дівчина простягнула руку, а коли отямилася, вже була на спині казкової вогняної істоти.
Вони вилетіли через вікно, різкий струмінь зимового повітря мало не зіштовхнув Кіру , але пташка огорнула дівчину своїми теплими крилами-вогниками і злетіла над хмарами.
«Який чарівний світ, коли дивишся на нього згори!» - думала дівчина, милуючись краєвидами землі. Але незабаром пташка піднялася ще
вище, тому окрім рожевих хмар, схожих на солодку вату, не було нічого видно. Аж раптом на обрії з’явився силует замка з великими баштами, а далі – цілого містечка великих та малих хатинок апельсинового кольору.
Це Королівство добрих вогників, а он там, - пташка вказала на замок у хмарах, - там замок мого батька, благородного правителя Спалаха. Мене звуть Жаринка, а тебе?
Мене звуть Кіра. І я нічого не розумію, - мало не заплакала дівчинка.
Нічого не бійся, скоро про все дізнаєшся.
Пташка з дівчиною на спині приземлилася біля брами, яка одразу відчинилася. Назустріч вибігли маленькі та великі пташки, дуже схожі на Жаринку, яскраві й теплі. І нарешті, показався сам Спалах, величний і благородний, з жовтогарячим пір’ям та добрими очима, схожими на краплини бурштина.
Доброго дня , моя люба Жаринка та наша маленька гостя! Вітаю і вас, шановні жителі – вогники! Мені дуже боляче про це казати, але жахлива Руїна хоче перетворити всю землю на попіл, її страшні помічники Червоні Плазуни вже почали свою страшну справу на півночі нашого королівства. Якщо не стане нас, добрих вогнів, у світі людей настане хаос, бо залишиться тільки агресивний вогонь , який знищить все на своєму шляху.
У натовпі почувся стогін та плач, деякі вогники зблідли. На площі стало одразу холодно і темно.
Вже у замку Кіра дізналася, що на світі існує Добрий та Злий Вогонь. Добрим вогнем опікуються у Королівстві Спалаха.
Слідкують, щоб у людей завжди в печі горів вогонь, на якому готують їжу, яким зігріваються холодними ночами.
Але цариця Руїна з помічниками завжди намагається влаштувати пожежі у полях, лісах, містах і містечках. Страждають люди, звірі, рослини, а Руїні тільки цього і треба! Вона замислила підступний план – перетворити світ на попіл! Цього ніяк не можна було допустити.
У давньому пророцтві було сказано, що у найтемніший для вогників час всіх врятує дівчинка, яка розуміє усю силу вогню і в серці якої
Добрих Вогників відправив свою дочку до дівчинки.
Кіра відчула, що потрібна цим чудовим теплим птахам-вогникам і має їм допомогти.
На світанку містечко вогників прокинулося від запаху диму. Всі до одної, пташки – вогники вибігли на площу і побачили, що горить замок Спалаха.
А гігантська пташка з величезними червоними крилами в той час кружляла посеред площі та сміялася:
Ви всі скоро перетворитесь на пригоршню сірого попелу!А я заволодію світом!
Раптом із натовпу вийшла маленька дівчинка . Курява диму здіймалася над нею і заважала дихати, а вітер не давав ступити їй кроку. Але вона вперто йшла, доки не опинилася поряд з Руїною. Дівчинка гордо подивилася в очі червоному чудовиську і прокричала:
Тобі не здолати тих, хто знає, як поводитися з вогнем! Ти, зла пташко, ніколи не переможеш тих, у кого серце палає любов’ю до землі, а в очах світиться вогонь добра! На світі є рятівники, які силою води і розуму подолають будь-яку пожежу. Ще змалечку кожній дитині на землі розповідають, що не можна грати з сірниками. Нас, обізнаних та рішучих, дуже багато! Тому тобі ніколи не перемогти нас!
Вогники! - Кіра обернулася до натовпу. - Наша сила – в єдності! Не дамо Руїні знищити світ!
І вогники-пташки, які отримали такий рішучий заклик, засвітилися яскравим жовтим кольором , створивши коло, в центрі якого опинилася Руїна та її Плазуни. Вони намагалися пручатися, але добре сяйво було все гарячіше.
Кіра стояла попереду всіх, а її очі блищали так, що підступна червона пташка не втрималася і відвела погляд.
Вороги відступили, бо зрозуміли, що їм ніколи не здолати людей та їх світ, якщо навіть одна дитина має таку силу натхнення та велике серце!
…Кіра прокинулася і протерла очі. Невже вона задрімала? Невже це був сон? Якщо так, він наснився недарма, бо тепер вона точно знає, що хоче робити у майбутньому – захищати землю від пожеж!
Дівчина подивилася навкруги, потягнулася і раптом побачила те, що її приголомшило. На столі, біля проєкту, виблискувала жовтогаряча
пір’їнка…
"Хто винуватий?" Катерина Перепелиця
Хто винуватий?
Заклопотана зайчиха
На роботу поспішала.
Через те вона білизну
Вранці недопрасувала.
Зайчиняті доручила
Свою справу закінчити.
Тільки мама за поріг –
Воно хоче відпочити.
Поки пристрій буде грітись,
Я в мобільному пограю.
Потім все, як слід, зроблю.
Зараз же хвилинку маю.
Умикає зайчик праску
Та іде у спальню грати.
У той час кицюні Мурці
Захотілось пострибати.
Зі стола летить на стільчик,
А із шафи – на віконце.
З кошеням малим так любо
Грається промінчик сонця.
Та раптово наша кішка
Праску якось зачепила.
І, гаряча й небезпечна,
Та додолу полетіла.
Вкрився димом килимочок.
Зайченя в цей час ще грає.,
А матуся до роботи,
Як казала, поспішає.
Полум’я червона смуга
Небезпечно вже лякає.
Зайченя сидить у спальні
І спокійно собі грає.
Вже шпалери зайнялися,
Дим важкий встилає хату.
Поступово він дійшов
І до зайчика кімнати.
Як злякався наш маленький!
Та й не знав, що і робити.
Тільки й зміг від страху очі
Він хустинкою закрити.
Іще мить – і все навколо
Зайнялося і палає.
Та, на щастя, у вікно
Вже пожежник забігає.
Його викликав ведмідь
Із сусідньої хатини.
Знав, що там, де чорний дим,
В хаті зайченя-дитина.
Перелякане створіння
Вже виносять на руках.
А хатина вся палає.
І навколо – просто жах!
Хто ж у всьому винуватий?
Здогадалися? Авжеж?
Може, мама… Може, зайчик…
Як уникнути пожеж?
Тож без догляду не треба
Праску кожному лишати,
Бо примхлива наша доля
У злий жарт може зіграти.
Обережним будь завжди.
 |  |
 |
